ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ: ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ

Анотація

У статті розглядаються проблеми управління вищою освітою в зарубіжних країнах; визначається, що вибір країною європейської інтеграції – це вагомий стимул для успіху економічної та політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства. В цих умовах розбудова системи освіти та її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки і техніки на світовий рівень, інтеграції України у світовий культурний та економічний простір, оскільки від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх не лише будь-якої виробничої діяльності, але й взагалі будь-якої сфери життєдіяльності.

На підставі аналізу  системних процесів вищої освіти у країнах Європи й Америки, автор визначає найхарактерніші тенденції розвитку зарубіжної вищої освіти, а саме: тенденція продовження обов'язкової освіти після школи; тенденція до диверсифікації структур вищої освіти; тенденція до побудови суспільства, яке безперервно навчатиметься (система безперервної освіти); тенденція до урізноманітнення вищих навчальних закладів; тенденція до розширення завдань вищих навчальних закладів; тенденція вдосконалення та розширення «короткої і професіоналізованої» вищої освіти; тенденція до якісних змін у вимогах та умовах праці викладачів вищої школи; тенденція до створення та розвитку нових університетів та інших вищих навчальних закладів на території з нижчим освітнім рівнем населення; нові тенденції в управлінні вищою освітою та її фінансуванні; нові тенденції у взаємодії вищих навчальних закладів і промисловців; тенденція до підвищення якості освіти; тенденція вдосконалення систем кваліфікаційного забезпечення вищої освіти; тенденція розширення навчання за кордоном; тенденція до зростання конкуренції на світовому ринку освітніх послуг; проблема втрати молодих науковців; євроінтеграція вищої освіти, яка має на меті створення єдиного європейського освітянського простору (Болонський процес).

Автор стверджує, що досвід зарубіжних країн в управлінні вищою освітою свідчить про те, що шляхом розширення і вдосконалення цієї системи можна значно пом'якшити соціальну напруженість у суспільстві і вирішити багато соціально-економічних проблем; якість професійної підготовки повинна забезпечувати конкурентоспроможність випускників вищої школи на ринку праці, а отже і рівень їх соціальної захищеності. Розвиток вищої освіти  повинен бути в центрі  уваги  уряду країни.