СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА КАТЕГОРІЇ «ЛІДЕР»: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ (VII до н. е. – XVIII ст.)
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
Анотація
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Ця ліцензія дозволяє вільно
- поширювати — копіювати і розповсюджувати матеріал у будь-якому вигляді чи форматі;
- змінювати — реміксувати, трансформувати, і брати матеріал за основу для будь-яких цілей, навіть комерційних
на наступних умовах:
-
зазначення Авторства — має вказуватися автор, розміщуватися посилання на ліцензію та вказуватися чи було внесено зміни до твору. Це може бути зроблено у будь-який розумний спосіб, але так, щоб не створювалося враження стосовно того, що ліцензіар підтримує чи схвалює автора або авторське використання твору;
- без додаткових обмежень — не можуть висуватися додаткові умови або застосовуватися технологічні засоби захисту, що обмежують права інших на дії дозволені ліцензією.
Посилання
Нестуля С.І. Дидактичні засади формування лідерської компетентності майбутніх бакалаврів менеджменту в освітньому середовищі університету: дис. … д-ра пед. наук: 13.00.09. Полтава: Нац. пед. Ун-т ім. В. Г. Короленка, 2019. 700 с.
Сопівник Р.В., Смоляк П.О. Історико-генетичний аналіз ідей виховання лідерських якостей особистості. Науковий вісник
Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія: Педагогіка, психологія, філософія, 2017. Вип. 267. С. 161–167.
Буяк. Б. Феномену лідера в історико-філософській ретроспективі. Гуманітарний вісник. 2015. № 36. С. 238–252.
Коваль Н. Гуманність за Конфуцієм як основа його етико-політичної системи і головний принцип конфуціанської теорії
управління державою. Основні ознаки гуманності як вищого принципу конфуціянства. URL:
https://core.ac.uk/download/pdf/149245549.pdf (дата звернення 25.02.2021).
Кондратенко Д. Співвідношення особистого та суспільного в конфуціанській етиці. Наукові записки ІПіЕНД ім. І. Ф.
Кураса НАН України, 2008. Вип. 40. 576–587 с.
Давньогрецька трагедія: збірник. Пер. із старогр. Б.Тен ; передм і прим. В.Пащенка. Київ: Дніпро, 1981. 232 с.
Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Перекл. з англ. О. Коваленка. Київ: Основи, 1994. Том 1. 444 с.
Платон. Собрание сочинений: в 4 т. Москва: Мысль, 1990. Т.1. 860 с.
Домбровский А. Тритогенея Демокрита. URL: http://maxima-library.org/opds/b/449459?format=read (дата звернення 27.03.2021).
Платон. Философское наследие. Собрание сочинений: в 4 т. Москва: Мысль, 1994. Т. 3. 654 с.
Аристотель. Сочинения: в 4 т. Москва: Мысль, 1983. Т. 4. 383 с.
Плутарх. Порівняльні життєписи. Київ: Дніпро, 1991. 440 с.
Бахофен И.Я. Материнское право. Исследование гинекократии древнего мира в соответствии с ее религиозной и правовой природой. Санкт-Петербург: Quadrivium, 2018. Т. 3. 384 с.
Маритен Ж. Знание и мудрость. Москва: Научный мир, 1999. 244 с.
Макиавелли. Избранные сочинения. Москва: Художественная литература, 1982. 503 с.
Руссо Ж.-Ж. Про суспільну угоду, або принципи політичного права. Київ: Порт-Рояль, 2001. 348 с.
Кант И. Сочинения: в 6 томах. Москва: Мысль, 1965. Т. 4. Ч. 1. 544 с. (Философское наследие)
Ришелье А.Ж. Политическое завещание, или Принципы управления государством: научное издание. М.: Ладомир, 2008. 496 с.
Карлейль Т.Теперь и прежде. Москва: Республика, 1994. 415 с.
Карлейль Т. Беседа шестая. Герой как вождь. Кромвель . Наполеон . Современный революционаризм. Герои, почитание героев и героическое в истории. URL: https://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/karl/06.php (дата звернення 20.03.2021).
Ницше Ф.В. Так говорил Заратустра. URL: https://avidreaders.ru/book/tak-govoril-zaratustra.html (дата звернення 25.03.2021).
Гальтон Ф. Наследственность таланта, ее законы и последствия. Москва: Мысль, 1996. 270 с.