СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА КАТЕГОРІЇ «ЛІДЕР»: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ (VII до н. е. – XVIII ст.)

##plugins.themes.bootstrap3.article.main##

Наталя Юріївна КАРГАНОВА
http://orcid.org/0000-0003-0268-0647

Анотація

Aктуалізовано питання щодо сутнісної характеристики категорії «лідер» у літературних пам’ятках та філософській, історикопедагогічній літературі, починаючи з Античної доби до Нового часу. Представлено огляд історичної ретроспективи поняття «лідер». Обґрунтовано нагальну необхідність формування лідерської компетентності в сучасному суспільстві. Проаналізовано погляди сучасних дослідників, які дійшли висновку, що лідер – це член групи, ключова роль якого полягає в цілеспрямуванні, інтеграції, контролі та зміні діяльності інших членів групи в процесі розв’язання групових завдань, за яким група визнає перевагу в статусі й надає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях. Наголошено, що час виникнення компонентів лідерства можна датувати VII до н.е. Висвітлено погляди, праці, трактати видатних історичних осіб (політиків, науковців, філософів та ін.) і зазначено, що лідерство було першою за часом виникнення формою управління, бо в додержавну епоху стати на чолі об’єднань людей можна було лише на основі авторитету, суспільно значущих умінь, навичок, знань, поведінки. Доведено, що поняття «лідер» еволюціонувало упродовж століть, як складний суспільний феномен збігалося, вдало інтегрувалось чи навпаки піддавалося критиці різними вченими, під впливом наукових і філософських теорій та течій, що змінювали одна одну. Акцентовано увагу на відображенні еволюційної трансформації лідерської постаті та зазначено зв’язок часу, умов, соціальної, політичної, економічної картини та якісного характеру лідерських образів. Структуровано, порівняно та узагальнено погляди історичних осіб та підкреслено вплив специфічних кризових обставин, у яких формується лідерський образ кожної епохи. Доведено, що аналіз зазначеного історичного періоду категорії «лідер» уможливлює стверджувати, що це поняття існувало завжди, мало свою передісторію та показувало, що ігнорування будь-якими його складниками неодмінно призводить до втрати контролю над усіма галузями розвитку суспільства та економіки загалом.

##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Як цитувати
КАРГАНОВА, Н. Ю. (2021). СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА КАТЕГОРІЇ «ЛІДЕР»: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ (VII до н. е. – XVIII ст.). Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.<Br> Серія: "Педагогічні науки", (2). вилучено із https://ped-ejournal.cdu.edu.ua/article/view/4270
Розділ
Статті
Біографія автора

Наталя Юріївна КАРГАНОВА, ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

аспірантка кафедри педагогіки вищої школи

Посилання

Нестуля С.І. Дидактичні засади формування лідерської компетентності майбутніх бакалаврів менеджменту в освітньому середовищі університету: дис. … д-ра пед. наук: 13.00.09. Полтава: Нац. пед. Ун-т ім. В. Г. Короленка, 2019. 700 с.

Сопівник Р.В., Смоляк П.О. Історико-генетичний аналіз ідей виховання лідерських якостей особистості. Науковий вісник

Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія: Педагогіка, психологія, філософія, 2017. Вип. 267. С. 161–167.

Буяк. Б. Феномену лідера в історико-філософській ретроспективі. Гуманітарний вісник. 2015. № 36. С. 238–252.

Коваль Н. Гуманність за Конфуцієм як основа його етико-політичної системи і головний принцип конфуціанської теорії

управління державою. Основні ознаки гуманності як вищого принципу конфуціянства. URL:

https://core.ac.uk/download/pdf/149245549.pdf (дата звернення 25.02.2021).

Кондратенко Д. Співвідношення особистого та суспільного в конфуціанській етиці. Наукові записки ІПіЕНД ім. І. Ф.

Кураса НАН України, 2008. Вип. 40. 576–587 с.

Давньогрецька трагедія: збірник. Пер. із старогр. Б.Тен ; передм і прим. В.Пащенка. Київ: Дніпро, 1981. 232 с.

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Перекл. з англ. О. Коваленка. Київ: Основи, 1994. Том 1. 444 с.

Платон. Собрание сочинений: в 4 т. Москва: Мысль, 1990. Т.1. 860 с.

Домбровский А. Тритогенея Демокрита. URL: http://maxima-library.org/opds/b/449459?format=read (дата звернення 27.03.2021).

Платон. Философское наследие. Собрание сочинений: в 4 т. Москва: Мысль, 1994. Т. 3. 654 с.

Аристотель. Сочинения: в 4 т. Москва: Мысль, 1983. Т. 4. 383 с.

Плутарх. Порівняльні життєписи. Київ: Дніпро, 1991. 440 с.

Бахофен И.Я. Материнское право. Исследование гинекократии древнего мира в соответствии с ее религиозной и правовой природой. Санкт-Петербург: Quadrivium, 2018. Т. 3. 384 с.

Маритен Ж. Знание и мудрость. Москва: Научный мир, 1999. 244 с.

Макиавелли. Избранные сочинения. Москва: Художественная литература, 1982. 503 с.

Руссо Ж.-Ж. Про суспільну угоду, або принципи політичного права. Київ: Порт-Рояль, 2001. 348 с.

Кант И. Сочинения: в 6 томах. Москва: Мысль, 1965. Т. 4. Ч. 1. 544 с. (Философское наследие)

Ришелье А.Ж. Политическое завещание, или Принципы управления государством: научное издание. М.: Ладомир, 2008. 496 с.

Карлейль Т.Теперь и прежде. Москва: Республика, 1994. 415 с.

Карлейль Т. Беседа шестая. Герой как вождь. Кромвель . Наполеон . Современный революционаризм. Герои, почитание героев и героическое в истории. URL: https://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/karl/06.php (дата звернення 20.03.2021).

Ницше Ф.В. Так говорил Заратустра. URL: https://avidreaders.ru/book/tak-govoril-zaratustra.html (дата звернення 25.03.2021).

Гальтон Ф. Наследственность таланта, ее законы и последствия. Москва: Мысль, 1996. 270 с.