ВПЛИВ ХОРОВОГО СПІВУ НА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
Анотація
У статті розглядається ефективність розкриття сутності хорового співу як духовного феномена культури та впливу його на формування національної свідомості особистості, що досягається, якщо в основу дослідження українського хорового співу буде покладено акмеологічний підхід; виділено основні компоненти змісту національної самосвідомості та механізми впливу хорового співу, його сутнісні, на її формування.
З’ясовано, що формування національної самосвідомості найефективніше відбувається у процесі хорового співу, де вивчається все різноманіття національної культури, наголошується на її неповторній значущості для світової культури.
Визначено, що хорова культура України, будучи частиною національної культури та однією зі сфер національної самосвідомості, розвивається під впливом культурно-історичних процесів, має саморегулюючий характер і виконує функції не тільки збереження та трансляції культурних цінностей, а й їхнього постійного народження, переосмислення в галузі комунікації та творчості.
Систематизовано та охарактеризовано основні елементи національної самосвідомості. Уся сукупність елементів національної самосвідомості сприймається як система, що утворює чотири рівні: когнітивно-раціональний, аксіологічний, емоційний, регулятивний.
Розглядається національна проблематика, що є однією з найбільш затребуваних і водночас дискусійних галузей у сучасній гуманітарній науці. Пильну увагу до неї представників різних наукових дисциплін обумовлено тим, що феномен національного пов'язаний із актуальними питаннями людського буття. Важливу роль у збагненні та здобутті національної ідентичності грає музичне мистецтво. Загальновідомо, що музика неодноразово впливала на самовизначення різних культур і була важливим інструментом соціальних і національних трансформацій.
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Ця ліцензія дозволяє вільно
- поширювати — копіювати і розповсюджувати матеріал у будь-якому вигляді чи форматі;
- змінювати — реміксувати, трансформувати, і брати матеріал за основу для будь-яких цілей, навіть комерційних
на наступних умовах:
-
зазначення Авторства — має вказуватися автор, розміщуватися посилання на ліцензію та вказуватися чи було внесено зміни до твору. Це може бути зроблено у будь-який розумний спосіб, але так, щоб не створювалося враження стосовно того, що ліцензіар підтримує чи схвалює автора або авторське використання твору;
- без додаткових обмежень — не можуть висуватися додаткові умови або застосовуватися технологічні засоби захисту, що обмежують права інших на дії дозволені ліцензією.
Посилання
Бурбан М. Українське хорове виконавство. Хори. Дрогобич: Вимір, 2015. 298 с.
Падалка Г.М. Педагогіка мистецтва (Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін). Київ: Освіта України, 2018. 274 с.
Смірнова Т.А. Хорознавство (історія, теорія, методика): навчальний посібник. Вид. третє, доповнене. Харків: ХНПУ, Федорко, 2018, 212 с.
Грица С.Й., Загайкевич М.П., Калениченко А.П. Історія української музики. Київ: Наукова думка, 2019. Т .1. 447 с.
Ярошевська Л.В. Диригентсько-хорова підготовка майбутнього вчителя музичного мистецтва в умовах Нової української школи: навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності музичне мистецтво. Миколаїв: РАЛ поліграфія, 2020. 333 с.
Плющик Є.В., Омельчук В.В., Федорченко В.К. Лекції з курсу «Хорознавство». Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2017. 191 с.
Бітаєв В. Духовна культура України та її гуманістичний потенціал. Духовна культура як домінанта українського життєтворення: зб. матеріалів всеукр. науково-практичної конференції, 22–23 грудня 2015 р. Київ: ДАКККіМ, 2015. Ч.1. С. 6–9.
Пухальский Т.Д. Засоби формування професійної компетентності вчителя музики у процесі вивчення диригентсько-хорових дисциплін. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка, 2016. № 3 С. 130–135.